Сторінка для батьків                        

Тиха трагедія з нашими дітьми, про яку ніхто не говорить

Вікторія Прудей (Victoria Prooday) володіє ступенем магістра з трудотерапії в Медичній школі при університеті Торонто. У неї великий досвід роботи з дітьми та батьками.

Я закликаю батьків, що піклуються про майбутнє своїх дітей, почути те, що я говорю в цій статті. Навіть, якщо ви не згідні з моєю точкою зору, будь ласка, дотримуйтесь рекомендацій в кінці цієї статті. Після того, як ви побачите позитивні зміни в житті вашої дитини, ви зрозумієте, чому я говорю те, що говорю!

Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей!

 

Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані!

Більше того, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:

кожна п’ята дитина має розлади психіки;

поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;

поширеність підліткової депресії зросла на 37%;

частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.

Що ще нам потрібно, щоб подивитися правді в очі?

Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!

Ні, вони не народжуються такими!

Ні, це не вина школи і системи!

Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

Що не так:

Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:

Емоційно доступні батьки.

Чітко окреслені межі і настанови.

Обов’язки.

Збалансоване харчування і достатній сон.

Рух і свіже повітря.

Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.

Замість цього діти мають:

Абстрактних батьків.

Батьків, які дозволяють дітям все.

Відчуття, що їм всі винні.

Незбалансоване харчування і недостатній сон.

Сидячий домашній спосіб життя.

Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.

Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах? Звичайно, ні!

 

Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися! Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.

Як це виправити?

Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими і здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ. Ще не пізно! Я знаю це, тому що сотні моїх клієнтів бачили позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:

Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.

Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться. Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.

Давайте здорову їжу і обмежуйте снеки.

Проводьте в день час на природі.

Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.

Грайте в настільні ігри.

Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розбирати сумки, накривати на стіл і т. д.).

Укладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко гаджети.

 

Навчайте дітей відповідальності та незалежності. Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди:

● не складайте і не носіть за дитиною ранець, не приносьте їй в школу забуту їжу/домашню роботу, не очищайте банан для 5-річної дитини. Навчайте їх самостійно робити все це.

Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати і проявити свої творчі пориви:

Не оточуйте дитину постійними розвагами.

Не підсовуйте техніку як ліки від нудьги.

Не заохочуйте використання гаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».

Будьте емоційно доступні, вчіть дітей соціальним навичкам:

Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.

Навчіть дитину справлятися зі злістю і роздратуванням.

Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, поводити себе за столом і в розмові.

Підтримуйте емоційний зв’язок: посміхайтеся, цілуйте, лоскочіть дитину, читайте їй, танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!

Ми повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…

Джерело: www.tutkatamka.com.ua/nathnennya/psihologiya/tixa-tragediya-z-nashimi-ditmi-pro-yaku-nihto-ne-govorit/

Обережно! Цифровий героїн!

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших реабілітаційних центрів США і колишній професор клініки Stony Brook Medicine, написав книгу «Діти, що світяться: як наші діти втрачають себе перед екранами та як подолати транс».

Такий собі «цифровий героїн»: як екрани перетворюють дітей у неврастеніків-наркоманів

 

Сьюзен купила своєму 6-річному синові Джону IPad, коли він пішов у перший клас.

 

«Я подумала собі: хай спробує познайомитися з такими гаджетами», – розповідала вона мені під час сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з молодших класів, і їх вчитель технологій – великий прихильник тієї користі, яку вони приносять для освіти. Нарешті, Сьюзен хотіла якнайкращого для свого світловолосого хлопчика, який любив читання і гру в бейсбол.

Вона дозволяла Джону грати в різні навчальні ігри на його планшеті. Врешті-решт він відкрив для себе Minecraft, який його вчитель технологій представив як «щось на кшталт електронного Lego». Згадуючи, яке задоволення приносила їй самій гра з цими пластиковими блоками в дитинстві, Сьюзен дозволила синові гратися у Minecraft у вільний час.

Спочатку жінка загалом була задоволена. Джон, здавалося, був занурений в креативну гру, як він досліджував кубічний світ Minecraft. Вона зауважила, що програма не дуже схожа на Lego, яке вона пам’ятала — зрештою, в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягти нового рівня. Але Джону дійсно подобалося грати і в школі навіть був клуб Minecraft – отож, що в цьому може бути поганого?

Продовження...

Діти ‒ віддзеркалення батьків, або Про помилки у вихованні

Усі батьки без винятку мріють про чемних, слухняних та розумних дітей. Звідки ж тоді беруться вередливі й неслухняні чада? Відкриємо вам секрет: насправді неслухняних   дітей просто не існує. Неслухняні ‒ це ті діти, батьки яких припускаються помилок у вихованні. Діти ‒ це віддзеркалення батьків. «Хочеш дізнатися про батьків ‒ подивися на їх дитину» ‒  каже народна мудрість. Подорослішавши, дитина природно відтворить поводження і стиль життя батьків. Тобто відбудеться соціальне наслідування стилю дій, поведінки та спілкування. І вже далі своїх дітей виховуватимуть так, як колись виховувалися самі.

Тому психологи й стверджують: не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе. Адже діти неймовірно спостережливі. Щодня вони вловлюють поведінку, інтонації, реакції дорослих, а потім їх копіюють. А батьки, зайняті роботою, домашнім побутом, вирішенням нагальних життєвих проблем, цього деколи не помічають.

 

Ви тільки уявіть: саме у ранньому дитинстві, до п’яти років, у наших чад закладається вміння взаємодіяти зі світом. Як? Через взаємодію з батьками.  Спробуйте поспостерігати за своєю дитиною ‒ і ви помітите: діти часто не слухають того, що ми говоримо, натомість запам’ятовують усе з того, що ми робимо. Наприклад, мама, ведучи сина вранці у дитячий садок, вчить маленького Петрика, що не можна переходити дорогу на червоне світло. Бо тоді по дорозі їдуть машини, це небезпечно. Потрібно чекати, поки засвітиться зелене. А тут раптом горить червоне і машин немає. Мама скоренько перебігає дорогу, пояснюючи при цьому, що так робити не можна, але було безпечно. Думаєте, Петрик послухав і запам’ятав пояснення матері? Якби ж то! Дитина запам’ятала дію, яку виконала мама. І жодне пояснення не вбереже Петрика від того, що не можна переходити вулицю на червоне світло. Лише особистий приклад мами.

Діти запам’ятовують усе! І якщо не повторять вашої поведінки чи слів одразу, будьте певні: у відповідний момент  «видадуть» на-гора все те, що їм так сподобалося. При цьому не задумуючись і не звертаючи уваги на те, добра ця поведінка чи погана.

Поки діти не навчаться контролювати та оцінювати власну поведінку, вони не зможуть маскувати неприємні ознаки батьківської поведінки і ті проявлятимуться в чистому вигляді.

Батьків зазвичай обурюють подібні моменти в поведінці дітлахів, особливо в людних місцях. Деколи трапляються ситуації, як у відомому анекдоті: Мати з сином гуляють на вулиці і зустрічають знайомого приятеля родини. Мама  каже Васильку:

‒ Синку, привітайся з дядьком Іваном!

Василько:

‒ Доброго дня!

Мати:

‒ Ні, синку, по-хорошому, як твій тато.

Василько знімає з себе кепку, кидає її на землю і кричить на всю вулицю: йой, чорт забирай, кого я бачу!

Маленький Василько запам’ятав, що «по-хорошому» вітання звучить так, як це робить батько.

Або ж ще одна майже анекдотична ситуація. Є сусідка, пані Галя, спілкування з якою батьки не дуже люблять й, думаючи, що чотирирічний Іванко нічого не розуміє з дорослих розмов, обговорюють її між собою. І ось, коли жінка завітала в гості до родини, Іванко каже: ‒ А ви знову всі наші канапки з’їсте, як минулого разу?

Негарна ситуація, чи не так? Батькам соромно за поведінку сина. Сусідка називає хлопця невихованим, а Іванко не розуміє, що не так і чому його засуджують і, не дай Боже, покарають. Адже він справді чув фразу про канапки від батьків.

Звідси висновок: ніколи при дітях не обговорюйте інших людей. І, боронь Боже, вживати лайливі слова. Також після подібної до описаної ситуації не можна дитину карати: вона ні в чому не винна. В нашому випадку чотирирічний Іванко реакції дорослих на свої слова не зрозуміє. Натомість він зрозуміє і запам’ятає, що висловлювати власну думку ‒ неприємно і погано. За це можуть покарати. Іванко ризикує вирости невпевненим і боязким хлопцем, чоловіком із відчуттям провини, який страждатиме різного роду залежностями. І провина за це покладатиметься виключно на батьків, які нерівною поведінкою, невмінням вчасно пояснити виховують собі того, хто може осоромити їх не лише перед сусідкою, а й у колі друзів та родичів.

Саме батьки дають дитині модель програми, за якою ті житимуть. Якщо ви відчуваєте одне, а говорите інше, то виховуєте нечесність і невпевненість. Якщо когось критикуєте, дитина дзеркально відображає це й може почати критикувати вас. Якщо не поважаєте власну дитину, та не рахуватиметься з вами. Якщо дитині погрожуєте чи її обманюєте, то вона робитиме те саме. Батьки, пам’ятайте: те, що вам не подобається або дратує в поведінці дитини, відображає вашу власну поведінку.

На жаль, іноді тато з мамою не зізнаються собі в тому, що деколи їх поведінка далека від ідеальної. Однак, побачивши ці якості у дитині, невимовно обурюються. Як приклад, наведемо таку ситуацію. Батько в сім’ї працює допізна і, відповідно у вихідний день хоче відпочити. Довго спить або ж півдня проводить із газетою біля телевізора. Адже він це заслужив. Просто відпочити! Він заробляє гроші, забезпечує гідне життя родини. Він вважає себе успішним чоловіком і сім’янином.

А як цю ситуацію бачить маленький Олесь? Тата ніколи немає вдома ‒ раз. Тато весь час біля телевізора і нічого не робить або спить ‒ два. Тато зі мною не бавиться. Він для мене не авторитет. Його можна не слухати ‒ три. І якщо при всьому цьому між сином і татом немає спілкування і спільно проведеного часу, дитина знає: роль батька і голови родини ‒ це лежання на канапі. Ось із якою установкою на життя ризикує вирости дитина. Адже скільки би батько потім не пояснював сину роль чоловіка у родині, той засвоїть побачене.

Тут хочеться пригадати мудрі слова психолога Юлії Гіппенрейтер, що в своїй книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» стверджує: дитина, що позбавлена постійного мовного контакту з батьками, погано розвивається не лише психічно, але й фізично. Вона відстає в рості, худне. Ба, більше ‒ може втратити інтерес до життя, пізнання нового, мотивацію до дії та прагнення вирішити проблему.

Ось приклад. Ромчик звертається до мами: «Мамо, а де мій новий трансформер?» Мама в цей час готує обід і їй не до прохання сина. Тому відповідає:  «Не знаю!» ‒  «Мамо, давай його пошукаємо!» ‒ «Я не зможу його знайти, Петрику. Не заважай мені зараз».

Маму можна зрозуміти. А що чує син? А те, що «Мама не зможе знайти мого трансформера. А я тим більше не знайду. Мама зі мною навіть говорити не хоче». Отак лише однією фразою в дитині можна «вбити» будь-яку мотивацію до дії. Чому б мамі не відповісти по-іншому: «Ромчику, я зараз закінчу готувати обід і допоможу тобі знайти іграшку. Адже вдвох ми швидко її відшукаємо!» Тоді мама чує сина. Відкрита до спілкування з ним, поважає його прохання. Так маленький Ромчик ростиме впевненим у власних силах хлопцем. Поважатиме і слухатиме маму, адже та реагує на його прохання. І засвоїть: аби чогось досягти, деколи потрібно й почекати.

Вплив поведінки найближчих родичів на дитину є не меншим, ніж батьків. Уже в дитячому садочку за особливостями поведінки можна легко вирізнити тих, хто виховуються лише бабусями й дідусями. Такі малюки обережні в діях, майже не бавляться в активні ігри і висловлюються мудрими життєвими фразами. Чому? А тому що старенькі просто не встигають за активною, рухливою дитиною. І, відповідно, хоча і несвідомо, «вішають» на неї власну сповільнену модель пізнання світу. Тим самим позбавляючи малюка отримати такий необхідний життєвий досвід. Тоді забороняється надто активно поводитися на дитячому майданчику. Не дозволяється з’їхати з високої гірки або сильно розкачатися на гойдалці. Відійти від бабусі більше ніж на п’ять метрів. Деколи все це пояснюється страхом бабусі й дідуся за онуків. ‒ «Ось прийдуть батьки з роботи, тоді біля них погойдаєшся, пробіжиш, проїдешся…» Деякі діти реагують на таке агресивно, вередують. І знову чують, що вони проблемні і невиховані.

Через постійні заборони та обмеження дитина ризикує вирости занудною, безініціативною, безвідповідальною й боязкою особою, яка, в свою чергу, вже своїм дітям заборонятиме активне життя. Тож, якщо вашу вихованням займаються  бабуся з дідусем, прийшовши з роботи, приділіть годину дитині. Дозвольте їй з’їхати з гірки, покачайте на гойдалці, врешті-решт проїдьтеся разом на велосипеді. Так дитина виросте упевненою в тому, що, по-перше, рідні бабуся і дідусь дотримують слово й, по-друге, поважають її бажання. Відтак, дитина поважатиме їх. Адже найкращим способом навчити поважати ваші бажання і дії ‒ навчитися поважати бажання та дії самому. Взаємна повага є основою дружної родини.

Отже, не виховуйте дитину. Виховуйте себе біля дитини. Адже, щоб змінити когось, потрібно змінюватися самому. Почніть слідкувати за собою, власним розкладом дня, настроєм, поведінкою за обідом, відпочинком у вихідні, якщо бажаєте бачити свою дитину усміхненою, розважливою та слухняною. Спокійні,  впевнені у собі батьки випромінюють позитив, а дитині стають прикладом для наслідування. Кожного дня пам’ятайте, що ви приклад для наслідування навіть тоді, коли вранці чистите зуби.

А непослух та погану поведінку сприймайте як інформацію для роздумів. Дитина своєю поведінкою завжди про щось «говорить» батькам. Можливо, доводить свою правоту, а можливо, демонструє брак спілкування з вами. І маленький Петрик, можливо, мимоволі впустив увечері на підлогу з рук горнятко з молоком, бо задумався про те, що мама так давно не читала йому казки на ніч.

І наостанок така порада: поспостерігайте за своєю дитиною. Її емоції та поведінка підкажуть, що саме у ваших діях спонукає малюка бути невихованим або неслухняним. А також ви побачите, що саме варто змінити у собі.

Оксана Мокрієнко

experyment.com.ua/diti-viddzerkalennya-batkiv-abo-pro-pomilki-u-vihovanni/

8 порад батькам щодо виховання дітей

Якщо Ви сумніваєтеся у виборі правильного шляху, і Вам потрібні слушні підказки щодо подолання труднощів, що виникають в результаті виховання дітей, то ми зібрали для Вас найкращі поради фахівців. Отже:

1. "Такий же, як всі". Не слід балувати дитину, тільки тому, що вона найменша у сім'ї, так як вона може відчути своє особливе привілейоване становище. Намагайтеся уникати виразів типу: "Ти ще маленький!", "Підростеш - дізнаєшся", такими словами Ви вказуєте на існуючу нерівність у вашому тісному колі. Важливо, щоб дитина відчувала свою рівність в сім'ї.

2. Не створюйте дитині особливого становища: кращий шматок, гарніший одяг, перше місце. Це сприяє розвитку егоїзму.

3. Умійте відмовляти своєму чаду впевнено і безкомпромісно, якщо його запити не відповідають сімейним цінностям або порушують комфорт дорослих.

4. Вчіть повазі до старших, враховуючи їх інтереси та побажання.

5. Вислуховуйте думку дитини з потрібних питань, дозволяйте їй бути присутньою і брати участь в сімейних справах.

6. Закріпіть певні обов'язки за дитиною і уважно стежте за їх виконанням.

7. Виховуйте повагу до старшого покоління. Розповідайте, як треба дбати про дідусів і бабусь, при цьому необхідно давати чіткі доручення ("Дізнайся, як почуває себе бабуся", "Пограй тихесенько, а мама відпочине" і т.д.)

8. Вчіть спілкуватися з дітьми, бути доброзичливими до оточуючих людей; вчіть давати іграшки іншим діткам, ділитися з іншими.

ditey.com/education_baby/101598-porad-batkam-szodo-vihovannya-ditei.html

Психологічна підтримка школяра: Поради батькам напередодні ЗНО

Іспити, від яких так багато залежить, серйозна і важлива перевірка не тільки знань школяра, але і його психологічної стійкості.

Іспити часом перетворюються на справжнє випробування. В шкільному віці досвід серйозних життєвих випробувань ще дуже невеликий і, звичайно ж, психологічного гартування недостатньо.

Екзаменаційний стрес – один з найпоширеніших видів стресу у старшокласників. Це головний негативний фактор, який впливає на результати зовнішнього незалежного оцінювання. З іншого боку, абсолютний спокій – теж не вихід, адже здорова "спортивна злість" допомагає мобілізувати всі ресурси і впоратися зі збільшеним об'ємом завдань.

А чи можна подолати цей стрес без напруги і страхів?

Психологи запевняють, що це реально.

Перші, хто може допомогти впоратися зі стресом перед іспитами – батьки.

Сімейна атмосфера є головним чинником успішної підготовки випускника до складання іспиту. У період, коли підліток готується до тестування, батьки повинні створити йому максимально комфортні умови.

Крім того, психологи стверджують: якщо ви хочете, щоб у вашого підлітка було менше проблем, позбудьтеся від власних. Надихайте особистим прикладом: подорожуйте навіть на близькі відстані, вмикайте фантазію, щоб урізноманітнити звичайні сімейні вечори, відвідуйте виставки і театри. Покажіть, що бути дорослим – це цікаво.

Перед батьками стоїть одне з найголовніших завдань  підтримка!

Підтримувати того, хто вчиться, виходить вірити в нього. Надати психологічну підтримку школяреві можна простими словами: "Я знаю тебе і впевнений, що ти все зробиш відмінно", "Ти зможеш з цим впоратися", "Ти знаєш весь матеріал дуже добре", "У тебе все вийде".

Школяреві допоможуть впоратися з власним хвилюванням заохочення і – чи не найголовніше – спокій самих дорослих.

Батькам у цей період важливо бути одночасно суворими та добрими, але не виступати у ролі суддів. У цей період підліток дуже добре відчуває батьків, тому важливо контролювати інтонацію голосу, вираз обличчя, різні дотики. Запропонуйте йому свою участь у підготовці до іспитів, але не наполягайте. Підтримуйте свою дитину, демонструйте, що розумієте його переживання. Важливо донести до випускника думку, що кількість балів не є досконалим вимірником його можливостей.  Читати далі