Сторінка для батьків   

Навчання у часи війни

 
 

В Україні добігла кінця перша чверть першого воєнного навчального року. Паралізований початком війни освітній процес після літніх канікул запрацював у нових реаліях – з урахуванням усіх складних викликів і безпекової ситуації. Що ж з цього вийшло?

Перед вереснем у соцмережах розгорнулися справжні баталії - після того, як у Міністерстві освіти оголосили, що навчання проходитиме очно – за наявності перевірених укриттів у освітніх закладах. Багато батьків критикували таке рішення через постійну небезпеку ракетних обстрілів усієї території нашої держави. Однак батькам дали вибір – навчати дітей онлайн чи водити до школи, або взагалі обрати сімейну форму навчання. Така змішана форма має задовольнити усіх учасників освітнього процесу.

Коли в Україні масово запроваджувалося онлайн-навчання під час пандемії коронавірусу, багато списів було зламано у палких дискусіях в суспільстві: дехто був проти, дехто критикував саму організацію процесу. Та ніхто не міг і подумати, що подібний досвід стане в пригоді через криваву та руйнівну війну. Тому онлайн-навчання стало справжньою панацеєю після початку військової агресії, адже мільйони українців – як діти, так і вчителі – роз’їхалися по різним куточкам України і світу, і уроки через інтернет стали запорукою хоч якоїсь стабільності. Далі...

 
 
 
 

                    

Вам важко з підлітком? Повірте, підлітку важче, ніж вам.

Ви помічаєте, що він погано навчається, має незадовільну поведінку, грубить, стає замкнутим, не може порозумітись із друзями, втрачає довіру до вас, стає нервовим, у нього погіршується стан здоров’я, отже ваша дитина вступила в підлітковий вік. Тому вам потрібно:
  • Любити дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що вона ваша рідна.
  • Зрозуміти, що конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків, незадоволення всім і собою у тому числі, дитині не уникнути. Тому ваше завдання допомогти.
  • Пам’ятати, що підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
  • Не слід залишати дитину без нагляду, тому що в цей час внутрішній світ дитини дуже нестабільний
  • Не допускати недоліків та суперечностей в поведінці близьких і старших – вони сприймаються підлітком гостро і хворобливо.
  • Не забувати – у батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а недиктаторів.
Випадки, коли батьки повинні втрутитись
  • Погіршення успішності дитини.
  • Різка зміна в поведінці – дитина гірше спить, не слідкує за собою, стає дратівливою або з неповагою відноситься до вас.
  • В сина або доньки з’являється апатія, якої раніше ви не спостерігали. Дитина замикається в собі. Якщо вона перестала розповідати про свої справи, значить, боїться поділитися з вами. Поговоріть з батьками її друзів – можливо вони підкажуть, у чому справа.
  • Дитина приходить додому, коли їй захочеться, та ігнорує ваші зауваження.
  • В дитини з’являються нові друзі, які не відрізняються хорошою поведінкою і про яких вона вам нічого не розповідає. Можливо, це група підлітків, де діють свої закони та порядки. Якщо вони із вашої школи, негайно зверніться до педагогів. Разом ви знайдете спосіб “відібрати” у них свою дитину та повернути до нормального життя.
  • Дитина бере без дозволу гроші або просить їх, не пояснюючи, навіщо вони їй потрібні.
Ви помітили тривожні симптоми в стані здоров’я дитини, характерні для тих, хто приймає наркотики – червоні очі, часті кровотечі з носа, погана координація рухів, часті зміни настрою, безпричинний сміх або плач. Зверніться з дитиною до шкільного психолога або лікаря. Діти, інколи, швидше довіряться сторонній людині, аніж батькам.
 

Тиха трагедія з нашими дітьми, про яку ніхто не говорить

Вікторія Прудей (Victoria Prooday) володіє ступенем магістра з трудотерапії в Медичній школі при університеті Торонто. У неї великий досвід роботи з дітьми та батьками.

Я закликаю батьків, що піклуються про майбутнє своїх дітей, почути те, що я говорю в цій статті. Навіть, якщо ви не згідні з моєю точкою зору, будь ласка, дотримуйтесь рекомендацій в кінці цієї статті. Після того, як ви побачите позитивні зміни в житті вашої дитини, ви зрозумієте, чому я говорю те, що говорю!

Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей!

 

Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані!

Більше того, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:

кожна п’ята дитина має розлади психіки;

поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;

поширеність підліткової депресії зросла на 37%;

частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.

Що ще нам потрібно, щоб подивитися правді в очі?

Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!

Ні, вони не народжуються такими!

Ні, це не вина школи і системи!

Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

Що не так:

Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:

Емоційно доступні батьки.

Чітко окреслені межі і настанови.

Обов’язки.

Збалансоване харчування і достатній сон.

Рух і свіже повітря.

Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.

Замість цього діти мають:

Абстрактних батьків.

Батьків, які дозволяють дітям все.

Відчуття, що їм всі винні.

Незбалансоване харчування і недостатній сон.

Сидячий домашній спосіб життя.

Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.

Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах? Звичайно, ні!

 

Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися! Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.

Як це виправити?

Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими і здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ. Ще не пізно! Я знаю це, тому що сотні моїх клієнтів бачили позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:

Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.

Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться. Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.

Давайте здорову їжу і обмежуйте снеки.

Проводьте в день час на природі.

Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.

Грайте в настільні ігри.

Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розбирати сумки, накривати на стіл і т. д.).

Укладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко гаджети.

 

Навчайте дітей відповідальності та незалежності. Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди:

● не складайте і не носіть за дитиною ранець, не приносьте їй в школу забуту їжу/домашню роботу, не очищайте банан для 5-річної дитини. Навчайте їх самостійно робити все це.

Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати і проявити свої творчі пориви:

Не оточуйте дитину постійними розвагами.

Не підсовуйте техніку як ліки від нудьги.

Не заохочуйте використання гаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».

Будьте емоційно доступні, вчіть дітей соціальним навичкам:

Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.

Навчіть дитину справлятися зі злістю і роздратуванням.

Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, поводити себе за столом і в розмові.

Підтримуйте емоційний зв’язок: посміхайтеся, цілуйте, лоскочіть дитину, читайте їй, танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!

Ми повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…

Джерело: www.tutkatamka.com.ua/nathnennya/psihologiya/tixa-tragediya-z-nashimi-ditmi-pro-yaku-nihto-ne-govorit/

Обережно! Цифровий героїн!

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших реабілітаційних центрів США і колишній професор клініки Stony Brook Medicine, написав книгу «Діти, що світяться: як наші діти втрачають себе перед екранами та як подолати транс».

Такий собі «цифровий героїн»: як екрани перетворюють дітей у неврастеніків-наркоманів

 

Сьюзен купила своєму 6-річному синові Джону IPad, коли він пішов у перший клас.

 

«Я подумала собі: хай спробує познайомитися з такими гаджетами», – розповідала вона мені під час сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з молодших класів, і їх вчитель технологій – великий прихильник тієї користі, яку вони приносять для освіти. Нарешті, Сьюзен хотіла якнайкращого для свого світловолосого хлопчика, який любив читання і гру в бейсбол.

Вона дозволяла Джону грати в різні навчальні ігри на його планшеті. Врешті-решт він відкрив для себе Minecraft, який його вчитель технологій представив як «щось на кшталт електронного Lego». Згадуючи, яке задоволення приносила їй самій гра з цими пластиковими блоками в дитинстві, Сьюзен дозволила синові гратися у Minecraft у вільний час.

Спочатку жінка загалом була задоволена. Джон, здавалося, був занурений в креативну гру, як він досліджував кубічний світ Minecraft. Вона зауважила, що програма не дуже схожа на Lego, яке вона пам’ятала — зрештою, в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягти нового рівня. Але Джону дійсно подобалося грати і в школі навіть був клуб Minecraft – отож, що в цьому може бути поганого?

Продовження...

Діти ‒ віддзеркалення батьків, або Про помилки у вихованні

Усі батьки без винятку мріють про чемних, слухняних та розумних дітей. Звідки ж тоді беруться вередливі й неслухняні чада? Відкриємо вам секрет: насправді неслухняних   дітей просто не існує. Неслухняні ‒ це ті діти, батьки яких припускаються помилок у вихованні. Діти ‒ це віддзеркалення батьків. «Хочеш дізнатися про батьків ‒ подивися на їх дитину» ‒  каже народна мудрість. Подорослішавши, дитина природно відтворить поводження і стиль життя батьків. Тобто відбудеться соціальне наслідування стилю дій, поведінки та спілкування. І вже далі своїх дітей виховуватимуть так, як колись виховувалися самі.

Тому психологи й стверджують: не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе. Адже діти неймовірно спостережливі. Щодня вони вловлюють поведінку, інтонації, реакції дорослих, а потім їх копіюють. А батьки, зайняті роботою, домашнім побутом, вирішенням нагальних життєвих проблем, цього деколи не помічають.

 

Ви тільки уявіть: саме у ранньому дитинстві, до п’яти років, у наших чад закладається вміння взаємодіяти зі світом. Як? Через взаємодію з батьками.  Спробуйте поспостерігати за своєю дитиною ‒ і ви помітите: діти часто не слухають того, що ми говоримо, натомість запам’ятовують усе з того, що ми робимо. Наприклад, мама, ведучи сина вранці у дитячий садок, вчить маленького Петрика, що не можна переходити дорогу на червоне світло. Бо тоді по дорозі їдуть машини, це небезпечно. Потрібно чекати, поки засвітиться зелене. А тут раптом горить червоне і машин немає. Мама скоренько перебігає дорогу, пояснюючи при цьому, що так робити не можна, але було безпечно. Думаєте, Петрик послухав і запам’ятав пояснення матері? Якби ж то! Дитина запам’ятала дію, яку виконала мама. І жодне пояснення не вбереже Петрика від того, що не можна переходити вулицю на червоне світло. Лише особистий приклад мами.

Діти запам’ятовують усе! І якщо не повторять вашої поведінки чи слів одразу, будьте певні: у відповідний момент  «видадуть» на-гора все те, що їм так сподобалося. При цьому не задумуючись і не звертаючи уваги на те, добра ця поведінка чи погана.

Поки діти не навчаться контролювати та оцінювати власну поведінку, вони не зможуть маскувати неприємні ознаки батьківської поведінки і ті проявлятимуться в чистому вигляді.

Батьків зазвичай обурюють подібні моменти в поведінці дітлахів, особливо в людних місцях. Деколи трапляються ситуації, як у відомому анекдоті: Мати з сином гуляють на вулиці і зустрічають знайомого приятеля родини. Мама  каже Васильку:

‒ Синку, привітайся з дядьком Іваном!

Василько:

‒ Доброго дня!

Мати:

‒ Ні, синку, по-хорошому, як твій тато.

Василько знімає з себе кепку, кидає її на землю і кричить на всю вулицю: йой, чорт забирай, кого я бачу!

Маленький Василько запам’ятав, що «по-хорошому» вітання звучить так, як це робить батько.

Або ж ще одна майже анекдотична ситуація. Є сусідка, пані Галя, спілкування з якою батьки не дуже люблять й, думаючи, що чотирирічний Іванко нічого не розуміє з дорослих розмов, обговорюють її між собою. І ось, коли жінка завітала в гості до родини, Іванко каже: ‒ А ви знову всі наші канапки з’їсте, як минулого разу?

Негарна ситуація, чи не так? Батькам соромно за поведінку сина. Сусідка називає хлопця невихованим, а Іванко не розуміє, що не так і чому його засуджують і, не дай Боже, покарають. Адже він справді чув фразу про канапки від батьків.

Звідси висновок: ніколи при дітях не обговорюйте інших людей. І, боронь Боже, вживати лайливі слова. Також після подібної до описаної ситуації не можна дитину карати: вона ні в чому не винна. В нашому випадку чотирирічний Іванко реакції дорослих на свої слова не зрозуміє. Натомість він зрозуміє і запам’ятає, що висловлювати власну думку ‒ неприємно і погано. За це можуть покарати. Іванко ризикує вирости невпевненим і боязким хлопцем, чоловіком із відчуттям провини, який страждатиме різного роду залежностями. І провина за це покладатиметься виключно на батьків, які нерівною поведінкою, невмінням вчасно пояснити виховують собі того, хто може осоромити їх не лише перед сусідкою, а й у колі друзів та родичів.

Саме батьки дають дитині модель програми, за якою ті житимуть. Якщо ви відчуваєте одне, а говорите інше, то виховуєте нечесність і невпевненість. Якщо когось критикуєте, дитина дзеркально відображає це й може почати критикувати вас. Якщо не поважаєте власну дитину, та не рахуватиметься з вами. Якщо дитині погрожуєте чи її обманюєте, то вона робитиме те саме. Батьки, пам’ятайте: те, що вам не подобається або дратує в поведінці дитини, відображає вашу власну поведінку.

На жаль, іноді тато з мамою не зізнаються собі в тому, що деколи їх поведінка далека від ідеальної. Однак, побачивши ці якості у дитині, невимовно обурюються. Як приклад, наведемо таку ситуацію. Батько в сім’ї працює допізна і, відповідно у вихідний день хоче відпочити. Довго спить або ж півдня проводить із газетою біля телевізора. Адже він це заслужив. Просто відпочити! Він заробляє гроші, забезпечує гідне життя родини. Він вважає себе успішним чоловіком і сім’янином.

А як цю ситуацію бачить маленький Олесь? Тата ніколи немає вдома ‒ раз. Тато весь час біля телевізора і нічого не робить або спить ‒ два. Тато зі мною не бавиться. Він для мене не авторитет. Його можна не слухати ‒ три. І якщо при всьому цьому між сином і татом немає спілкування і спільно проведеного часу, дитина знає: роль батька і голови родини ‒ це лежання на канапі. Ось із якою установкою на життя ризикує вирости дитина. Адже скільки би батько потім не пояснював сину роль чоловіка у родині, той засвоїть побачене.

Тут хочеться пригадати мудрі слова психолога Юлії Гіппенрейтер, що в своїй книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» стверджує: дитина, що позбавлена постійного мовного контакту з батьками, погано розвивається не лише психічно, але й фізично. Вона відстає в рості, худне. Ба, більше ‒ може втратити інтерес до життя, пізнання нового, мотивацію до дії та прагнення вирішити проблему.

Ось приклад. Ромчик звертається до мами: «Мамо, а де мій новий трансформер?» Мама в цей час готує обід і їй не до прохання сина. Тому відповідає:  «Не знаю!» ‒  «Мамо, давай його пошукаємо!» ‒ «Я не зможу його знайти, Петрику. Не заважай мені зараз».

Маму можна зрозуміти. А що чує син? А те, що «Мама не зможе знайти мого трансформера. А я тим більше не знайду. Мама зі мною навіть говорити не хоче». Отак лише однією фразою в дитині можна «вбити» будь-яку мотивацію до дії. Чому б мамі не відповісти по-іншому: «Ромчику, я зараз закінчу готувати обід і допоможу тобі знайти іграшку. Адже вдвох ми швидко її відшукаємо!» Тоді мама чує сина. Відкрита до спілкування з ним, поважає його прохання. Так маленький Ромчик ростиме впевненим у власних силах хлопцем. Поважатиме і слухатиме маму, адже та реагує на його прохання. І засвоїть: аби чогось досягти, деколи потрібно й почекати.

Вплив поведінки найближчих родичів на дитину є не меншим, ніж батьків. Уже в дитячому садочку за особливостями поведінки можна легко вирізнити тих, хто виховуються лише бабусями й дідусями. Такі малюки обережні в діях, майже не бавляться в активні ігри і висловлюються мудрими життєвими фразами. Чому? А тому що старенькі просто не встигають за активною, рухливою дитиною. І, відповідно, хоча і несвідомо, «вішають» на неї власну сповільнену модель пізнання світу. Тим самим позбавляючи малюка отримати такий необхідний життєвий досвід. Тоді забороняється надто активно поводитися на дитячому майданчику. Не дозволяється з’їхати з високої гірки або сильно розкачатися на гойдалці. Відійти від бабусі більше ніж на п’ять метрів. Деколи все це пояснюється страхом бабусі й дідуся за онуків. ‒ «Ось прийдуть батьки з роботи, тоді біля них погойдаєшся, пробіжиш, проїдешся…» Деякі діти реагують на таке агресивно, вередують. І знову чують, що вони проблемні і невиховані.

Через постійні заборони та обмеження дитина ризикує вирости занудною, безініціативною, безвідповідальною й боязкою особою, яка, в свою чергу, вже своїм дітям заборонятиме активне життя. Тож, якщо вашу вихованням займаються  бабуся з дідусем, прийшовши з роботи, приділіть годину дитині. Дозвольте їй з’їхати з гірки, покачайте на гойдалці, врешті-решт проїдьтеся разом на велосипеді. Так дитина виросте упевненою в тому, що, по-перше, рідні бабуся і дідусь дотримують слово й, по-друге, поважають її бажання. Відтак, дитина поважатиме їх. Адже найкращим способом навчити поважати ваші бажання і дії ‒ навчитися поважати бажання та дії самому. Взаємна повага є основою дружної родини.

Отже, не виховуйте дитину. Виховуйте себе біля дитини. Адже, щоб змінити когось, потрібно змінюватися самому. Почніть слідкувати за собою, власним розкладом дня, настроєм, поведінкою за обідом, відпочинком у вихідні, якщо бажаєте бачити свою дитину усміхненою, розважливою та слухняною. Спокійні,  впевнені у собі батьки випромінюють позитив, а дитині стають прикладом для наслідування. Кожного дня пам’ятайте, що ви приклад для наслідування навіть тоді, коли вранці чистите зуби.

А непослух та погану поведінку сприймайте як інформацію для роздумів. Дитина своєю поведінкою завжди про щось «говорить» батькам. Можливо, доводить свою правоту, а можливо, демонструє брак спілкування з вами. І маленький Петрик, можливо, мимоволі впустив увечері на підлогу з рук горнятко з молоком, бо задумався про те, що мама так давно не читала йому казки на ніч.

І наостанок така порада: поспостерігайте за своєю дитиною. Її емоції та поведінка підкажуть, що саме у ваших діях спонукає малюка бути невихованим або неслухняним. А також ви побачите, що саме варто змінити у собі.

Оксана Мокрієнко

experyment.com.ua/diti-viddzerkalennya-batkiv-abo-pro-pomilki-u-vihovanni/

8 порад батькам щодо виховання дітей

Якщо Ви сумніваєтеся у виборі правильного шляху, і Вам потрібні слушні підказки щодо подолання труднощів, що виникають в результаті виховання дітей, то ми зібрали для Вас найкращі поради фахівців. Отже:

1. "Такий же, як всі". Не слід балувати дитину, тільки тому, що вона найменша у сім'ї, так як вона може відчути своє особливе привілейоване становище. Намагайтеся уникати виразів типу: "Ти ще маленький!", "Підростеш - дізнаєшся", такими словами Ви вказуєте на існуючу нерівність у вашому тісному колі. Важливо, щоб дитина відчувала свою рівність в сім'ї.

2. Не створюйте дитині особливого становища: кращий шматок, гарніший одяг, перше місце. Це сприяє розвитку егоїзму.

3. Умійте відмовляти своєму чаду впевнено і безкомпромісно, якщо його запити не відповідають сімейним цінностям або порушують комфорт дорослих.

4. Вчіть повазі до старших, враховуючи їх інтереси та побажання.

5. Вислуховуйте думку дитини з потрібних питань, дозволяйте їй бути присутньою і брати участь в сімейних справах.

6. Закріпіть певні обов'язки за дитиною і уважно стежте за їх виконанням.

7. Виховуйте повагу до старшого покоління. Розповідайте, як треба дбати про дідусів і бабусь, при цьому необхідно давати чіткі доручення ("Дізнайся, як почуває себе бабуся", "Пограй тихесенько, а мама відпочине" і т.д.)

8. Вчіть спілкуватися з дітьми, бути доброзичливими до оточуючих людей; вчіть давати іграшки іншим діткам, ділитися з іншими.

ditey.com/education_baby/101598-porad-batkam-szodo-vihovannya-ditei.html

Психологічна підтримка школяра: Поради батькам напередодні ЗНО

Іспити, від яких так багато залежить, серйозна і важлива перевірка не тільки знань школяра, але і його психологічної стійкості.

Іспити часом перетворюються на справжнє випробування. В шкільному віці досвід серйозних життєвих випробувань ще дуже невеликий і, звичайно ж, психологічного гартування недостатньо.

Екзаменаційний стрес – один з найпоширеніших видів стресу у старшокласників. Це головний негативний фактор, який впливає на результати зовнішнього незалежного оцінювання. З іншого боку, абсолютний спокій – теж не вихід, адже здорова "спортивна злість" допомагає мобілізувати всі ресурси і впоратися зі збільшеним об'ємом завдань.

А чи можна подолати цей стрес без напруги і страхів?

Психологи запевняють, що це реально.

Перші, хто може допомогти впоратися зі стресом перед іспитами – батьки.

Сімейна атмосфера є головним чинником успішної підготовки випускника до складання іспиту. У період, коли підліток готується до тестування, батьки повинні створити йому максимально комфортні умови.

Крім того, психологи стверджують: якщо ви хочете, щоб у вашого підлітка було менше проблем, позбудьтеся від власних. Надихайте особистим прикладом: подорожуйте навіть на близькі відстані, вмикайте фантазію, щоб урізноманітнити звичайні сімейні вечори, відвідуйте виставки і театри. Покажіть, що бути дорослим – це цікаво.

Перед батьками стоїть одне з найголовніших завдань  підтримка!

Підтримувати того, хто вчиться, виходить вірити в нього. Надати психологічну підтримку школяреві можна простими словами: "Я знаю тебе і впевнений, що ти все зробиш відмінно", "Ти зможеш з цим впоратися", "Ти знаєш весь матеріал дуже добре", "У тебе все вийде".

Школяреві допоможуть впоратися з власним хвилюванням заохочення і – чи не найголовніше – спокій самих дорослих.

Батькам у цей період важливо бути одночасно суворими та добрими, але не виступати у ролі суддів. У цей період підліток дуже добре відчуває батьків, тому важливо контролювати інтонацію голосу, вираз обличчя, різні дотики. Запропонуйте йому свою участь у підготовці до іспитів, але не наполягайте. Підтримуйте свою дитину, демонструйте, що розумієте його переживання. Важливо донести до випускника думку, що кількість балів не є досконалим вимірником його можливостей.  Читати далі